Що робити, якщо ваша дитина – булер?

Способи розпізнати булера та алгоритм роботи з ним.

Один зі страшних снів батьків – отримати телефонного дзвінка, в якому повідомляється, що їх дитина побила когось чи образила. Найчастіше про це інформує класний керівник, соціальний педагог чи батьки ображеного учня. Складно правильно зреагувати на таке повідомлення. Важко зрозуміти, кому вірити та як себе поводити, коли запущено конфліктний сценарій у стосунках між дітьми.

Усім нам відома фраза про дві сторони однієї медалі, такий принцип працює і в цьому випадку. Але якщо ситуація стосується близьких, то сприймання фактів спотворюється. Часто виникає інстинктивне бажання захистити та виправдати свою дитину (або ж протилежна реакція – звинуватити свого, аби виправдатись перед чужими). Чекати ж від агресора чесної відповіді, що він цькував когось іншого, одразу не варто.

Сьогодні ініціатора агресивної поведінки, направленої проти іншого учня, часто називають булером (з англ. bully – хуліган), а цілеспрямоване гноблення когось з колективу – булінг.

Як зрозуміти, чи є ваша дитина булером

Булерами стають ті діти, які ростуть без заборон, не сприймають авторитет батьків. Але разом з тим їх головна проблема – бажання відчути підтримку та повагу дорослих. Якщо це прагнення не реалізоване, воно породжує агресію, яку треба на комусь зганяти.

Більшість булерів – це діти-нарциси, які не спроможні у момент агресії відчути емоції інших, але хочуть довести свою зверхність. Проаналізуйте поведінку дитини, аби виявити ознаки агресії. І запитайте у себе – чи достатньо приділяєте уваги синові, доньці?

Ознаки булера:

фізично та соціально більш енергійний за своїх однолітків;
не вміє сприймати відмову;
має середню чи високу самооцінку;
часто проявляє ознаки егоїзму чи нарцисизму;
ймовірно, став жертвою у минулому;
сприймається лідером у колі однолітків;
буває імпульсивним;
його легко вивести з себе;
не вистачає співчуття до інших;
має не надто високий емоційний інтелект;
полюбляє агресивні спортивні ігри.

Якщо подібні риси проявляються та паралельно надходять повідомлення, що у класі знущаються над кимось, є серйозний привід поговорити з вашою дитиною. Звісно, багато з цих характеристик показують типового лідера, але нездорове посилення тої чи іншої ознаки є тривожним сигналом.

Є проблема – є рішення

Якщо батьки визнають, що їх дитина є агресором, то це вже шлях до покращення ситуації. І перше, що вони мають зробити – не бути терпимими до проявів агресії. Поряд з цим можна порекомендувати:

Відшукайте заняття, в якому дитина зможе виділитись. Часто агресивну поведінку провокує незнання способів, як ще можна заявити про себе. Варіанти пошуку талантів: відвідування гуртків, секцій, активна участь у житті класу.

Будьте послідовними у своїх діях та словах. Якщо ви передбачили певне покарання за провинність (наприклад, забрати на тиждень смартфон), то тримайтесь до останнього дня. Звісно, з боку дитини буде протест, але стійте на своєму, бо маєте розуміти, заради чого все це робиться.

Нейтралізуйте речі, які пов'язані з насиллям. Мова йде про відеоігри, фільми, музику, які провокують агресію в дитині.

Обговорюйте усі шкільні конфлікти. Часто це допомагає знайти причину такої поведінки, будьте максимально справедливими та розважливими.

Знайдіть альтернативу. Навчіть знаходити альтернативні шляхи виходу агресії без шкоди оточуючим. Розкажіть, що у випадку, коли підлітка провокують, важливо продемонструвати можливості уникати провокації.

Навчайте розуміти себе та інших. І тут важливо бути не голослівним, адже більшість звичок дітей породжуються в домашніх стінах. Якщо ви чи хтось з родини нетерпимо ставиться до вад іншого, мало шансів, що у сина чи дочки сформується власна протилежна думка з цього питання. Розкажіть, що всі ми різні та особливі.

Не треба очікувати швидких результатів. Дитина зможе змінитися, але це робота не одного дня. Не забувайте, підтримка у цей момент відіграє надзвичайно важливе значення.

Як поводитися з дитиною - непосидою

1. Займайтеся з дитиною на початку дня, а не ввечері. Після обіду малюкові важче концентрувати увагу, ніж вранці.

2. Більше обіймайте і цілуйте свою дитину. Їй необхідний тактильний контакт.

3. Завжди перебувайте поруч з крихіткою, коли вона малює, ліпить ... А в дитячому садку попередьте виховательку, щоб садила непосиду біля себе під час занять.

5. Не завантажуйте малюка інтелектуально і фізично. Інакше можна відбити у нього бажання вчитися чогось.

6. Діліть ігрові уроки на короткі періоди. Обов'язково введіть фізкульхвилинки. Гіперактивній дитині необхідна розрядка.

7. Давайте тільки короткі і чіткі інструкції. Рухова активність дитини не повинна бути безцільною.

8. Надайте дитині можливість вибору. Не заганяйте її в рамки. Завжди питайте, у що вона хоче грати.

9. Збираєтеся робити прибирання? Попросіть її про допомогу і дайте конкретне завдання.

4 способи допомогти дітям повірити в себе

1. Допомагайте дітям зосередитися на своїх рішеннях.

Вирішення проблем замість дітей робить їх залежними і не впевненими в собі. Уважно слухайте, заохочуйте і підтримуйте їх, коли вони пропонують свої власні рішення.

2. Хваліть дітей за їхні зусилля, а не за їх інтелект.

Звертайте увагу на невеликі вчинки, які здійснюють діти, проявляючи мужність, чесність, або турботу про інших, а потім розкажіть їм про те, наскільки сильно ви цінуєте ці якості.

3. Дозволяйте дітям вчитися на помилках.

Дослідження показують, якщо діти роблять помилки, рівень навчання підвищується. Допоможіть їм побачити і зрозуміти свої помилки як можливість ефективного навчання, а не як поразку.

4. Заохочуйте дітей наполегливо працювати після невдач.

Будьте радником, особливо в той час, коли ваша дитина розпізнає свої проблеми, розмірковує над своїм вибором, приймає рішення, яке змінює її стратегію, і планує свої подальші кроки. Роблячи це, ви будете сприяти формуванню стійкості вашої дитини.

Сварки між дітьми в сім'ї: як реагувати

Постійні конфлікти та сварки між дітьми переростають з часом у суцільну ворожнечу. Звичайна ситуація, коли діти не поділили іграшку чи смаколики починають битися. Такі випадки є сигналом настороження.

Батьки у конфлікті дітей завжди мають займати нейтральну позицію. У подібних ситуаціях не потрібно нікого захищати чи обвинувачувати. Якщо проста бійка переростає в агресію, то дорослим слід втрутитися. На дітей до 3-х років діють звичайні вказівки: «інших не ображати», «іграшками ділитися», «не битися» тощо. Більш старшим треба вже пояснювати про дружні взаємин з братиками та сестричками, однолітками.

Вчіть дітей змалечку залагоджувати конфлікти мирно. Давайте правильну установку, щоб малюк не біг до вас з кожного приводу скаржитися, але міг розповісти про свої тривоги і неприємності; щоб не ображав першим інших дітей, але міг постояти за себе у разі необхідності; щоб ділився іграшками, але завжди запитував у інших дозволу пограти з їхніми речами.

Батьківські настанови створюють уявлення про норми взаємодії в соціумі. Тому дитині вкрай важливо пояснити, що таке правильна поведінка. Певні уявлення про прийнятну поведінку формуватимуть у неї стиль відносин у житті.

Психологи радять

Цікавтесь думкою дитини про деякі сімейні питання. Діти відчувають свою важливість тоді, коли їм надається можливість брати участь у процесі прийняття рішень. Це розвиває їх почуття відповідальності, і ви здивуєтесь тому, наскільки дорослими вони раптом виявляться!
• Якщо ви облаштовуєте новий дім або робите перестановку в кімнатах, спитайте думку вашої дитини про це та уважно її вислухайте.
• Важливо зрозуміти думку, яка стоїть за міркуванням вашого малюка,його аргументацію, а не засуджувати його за помилки або нерозуміння.
• Обговорення думки дитини про важливі та дрібні питання розвиває її почуття впевненості в собі. У свою чергу, це допоможе приймати правильні рішення в дорослому віці.

Коли слід залучати дітей до виконання домашніх обов'язків

3 річній малюк уже може:
• чистити зуби (але на початку з допомогою);
• відкладати брудну білизну в призначене для неї місце;
• вкладати прання до пральної машини (під наглядом батьків);
• допомагати при подаванні до столу (під наглядом батьків, скажімо, салат);
• витирати свою мисочку після миття;
• прибирати свої іграшки та складати їх на свої місця;
• самостійно вдягатися та приготувати одяг на ранок, до садочка.

Дитина віком 4 або 5 років може:
• витирати пилюку;
• накривати стіл та прибирати зі столу;
• відкладати брудний одяг до корзини;
• виймати посуду із посудомийки (під наглядом батьків).

У 6 років дитина може:
• мити голову (під наглядом батьків);
• складати одяг у шафі;
• складати скляний посуд до посудомийки;
• підписувати святкові листівки та запрошення;
• допомагати ходити за покупками (може, наприклад, нести легкі пакети з кількома речами).

Дитина віком 7-9 років може:
• помити після себе умивальник і ванну;
• самостійно помити голову;
• зробити собі канапки;
• поприбирати підлогу та повитирати пилюку у вітальні;
• накрити стіл та зібрати посуд зі столу;
• поприбирати у своїй кімнаті й застелити ліжко;
• приготувати сніданок;
• допомогти готувати їжу;
• самостійно приготувати одяг та портфель до школи на наступний день.

У 10-12 років діти уже можуть:

• зробити покупки;

• покосити газон;

• прибирати пилосмоком;

• подавати до столу та прибрати після обіду чи вечері;

• допомогти молодшому братові чи сестрі у простих гігієнічних процедурах

Як розвивати лідерські здібності дитини

1. Станьте прикладом.
Багато дітей захоплюються лідерськими якостями, які вони бачать в інших. Діти завжди спостерігають за дорослими, за їх поведінкою в різних життєвих ситуаціях, і переймають манери, а також високо оцінюють те, що бачать - як шаблон.

2. Заохочуйте дітей до самовираження.
Відправте дитину в секції/групи, які пропонують саме роботу в команді. Уважно та серйозно слухайте дитину, цим же ви заохочуєте її висловлювати свою думку. Щоб підтримати та допомогти досягти успіхів, забезпечте їй якісні сучасні засоби навчання. Наприклад, для дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку ідеально підійде серія навчальних програм «Педагогічні ігри» від «Розумників»http://edugames.rozumniki.ua/catalog/. В іграх закладена система мотивації, яка допомагає виробити
впевненість та сформувати інтерес до навчання.

3. Знайдіть для вашої дитини перші громадські доручення, в яких вона візьме на себе роль лідера і організатора.
Власний досвід - один з кращих способів для дітей придбати лідерські якості. Шукайте невеликі можливості, начебто ведення гри на вечірці, організації якихось шкільних заходів, організації якоїсь роботи в допомогу сусідам або по збору одягу / їжі бездомним / для відправки до фондів країн третього світу, допомоги у притулку для тварин, і т. д.

4. Виховуйте, розвивайте індивідуальні дитячі таланти і заохочуйте брати участь у різних заходах.

Приділіть увагу і специфічним інтересам і здібностям. Можливо, ваша дитина - обдарований атлет або добре малює в стилі аніме

Працюємо над чіткою та правильною вимовою

До 3-х років у дитини накопичується словниковий запас і формується фразова мова, але більшість дітей говорять ще нечітко і невиразно. Як правило, діти ще не вимовляють звук Р і шиплячі звуки. Для формування у дітей правильної мови ми пропонуємо вашій увазі ряд вправ.

Щоб підготувати дитину до занять необхідно провести з нею кілька вправ на розвиток тривалого і плавного видиху. Для цього можна пограти з дитиною у гру «Надуй найбільшу кульку», використовуючи мильні бульбашки чи повітряні кульки.

Вправа: Опиши картинку
Показуємо дитині картинки з героями казок або тваринами і просимо дитину розповісти кого вона бачить, описати який цей персонаж. Наприклад: зайчик - сірий, м'який і пухнастий.

Для дітей старшого віку (4-5 років) можна ускладнити завдання: нехай складуть розповідь не окремими словами, а цілими реченнями. Наприклад: ось зайчик. Він живе в лісі. Він сірий і пухнастий.

Закріпленню правильної вимови сприяє повторення скоромовок, насичених певними звуками.

Бурі бобри брід перебрели,
Забули бобри забрати торби.

Миші в шафі шаруділи
Шість шарфів шерстяних з`їли.

Тигренятко з тигром-татом
Тренувалися стрибати.

Чорно-білий чорногуз

У болото чорне вгруз.

Як сказати дитині "НЕ МОЖНА"

1. Заборона завжди повинна бути обґрунтованою − дитині важливо знати, чому цього робити не можна.

2. Заборона, що супроводжується погрозами, замість користі завдає лише шкоди.

3. Грубий тон і образливі слова не дадуть бажаного результату − малюк підкориться з небажанням, до того ж лише до наступного разу.

4. Найголовніша умова ефективної батьківської заборони − це особистий приклад.

5. Забороняючи що-небудь, будьте розсудливі, враховуйте той факт, що діти активно пізнають світ, і перешкоджати їм у цьому не варто.

"Отруйні" фрази

Перевірте фрази, і в разі виявлення чогось подібного в себе, замініть їх. Розшифрувати психологічний сенс «отруйних» фраз нам допомагала психолог і педагог Ірина Бєляєва.

1. «Не будеш спати, тебе понесе сусідський собака».
Неприпустимо дитину залякувати перед сном. З чотирьох до шести років у дошкільника - вік ірраціональних страхів. Тому залякування може стати причиною неврозів.

2. «Звідки у тебе руки ростуть!»
Діти формують власний образ виходячи з наших слів про них. Набагато краще постійно вказувати, що серце - добре, голова - світла, руки - розумні, ноги - швидкі...

3. «Не реви! Ти ж хлопчик/дівчинка/нащадок Чингісхана!»
Мінус цієї фрази в тому, що вона формує неможливість досягнення якогось еталона. Начебто цей еталон десь висить і світить, дитина повинна до нього тягнутися, але, на жаль, заплакав і осоромився.

4. «Так ми з батьком все для тебе... Все життя присвятили, всі гроші вбухали! Ось цими самими мозолистими руками!»
Багато хто здивується, але ніхто нікого не просить присвячувати йому життя. Почуття провини погано впливає та відносини з дітьми.

5. «О, Господи ... На! Бери свої цукерки тільки відчепися!»
Це невдала реакція на прохання хоча б тому, що в наступний раз можуть бути вже не цукерки.

6. «Ех, я-то в твоєму віці! Перемагав на змаганнях з метання відра. Вся школа мене боялася!»
Це знову спроба встановити еталон, на цей раз і зовсім недосяжний: тато в твої роки міг, а ось тобі не світить, ти поганий.

7. «Машенька компот весь допила, не те, що ти!»
Приміряючись до інших, більш благополучніших в різних сферах, ми приречені на явний провал.

8. «Все одно поїдемо на канікули в село. І мене не хвилює, що ти там хочеш »
Логіка дитини така: «Якщо маму не хвилюють мої очікування, значить, вони і справді не важливі. А якщо вони не важливі, то і сам я ніби як-то не дуже важливий».

9. «Ще раз отримаєш двійку, приставки тобі не бачити!»
Тут відбуваються дві сумні речі: по-перше, підміна мотивації (людина ніби повинен вчитися лише для того, щоб йому дозволили пограти з джойстиком), а по-друге, зведення цієї сумнівної нагороди в культ і вище задоволення.

10. «Ну-ка крихти зібрав! Вийшов з-за столу! Вклонився гостям, я сказав! »
Ефект від таких слів полягає у тому, що вони принижують людську гідність і безпосередньо б'ють по особистості, ламаючи її.

11. «Давай-но, синку, я зараз доведу, що ти брешеш».
Ловити на брехні і доводити, що дитина обдурила - вірний шлях спровокувати його на нову неправду.

12. «Як розмножуються кульбаби? Тобі це знати зарано! »

Якщо питання про те: «Звідки беруться діти?» - застало вас зненацька, можете сказати: «Я зараз не готовий відповісти, мені потрібно деякий час». Після чого варто поцікавитися необхідною літературою, прослухати тематичні вебінари.

Боремося з негативними емоціями

Пам'ятайте, що демонструючи свою поведінку, ми показуємо дитині приклад.

- Якщо відчуваєте, що ось-ось негативні емоції візьмуть гору, знайдіть у собі сили піти в інше тихе місце і побути там кілька хвилин.

- Розберіться з причинами свого гніву. Психологи вважають, що гнів - вторинне почуття і має під собою якесь первинне переживання. Багато мам зізнаються, що не можуть себе стримувати через велику втому і відсутність допомоги поруч. Придумайте, що можна зробити, щоб ця допомога у вас була, щоб ви отримували свій відпочинок, а діти не страждали від зміни вашого настрою.

- Якщо ви роздратовані, не зберігайте олімпійський спокій і не робіть вигляд, що нічого не відбувається. Говоріть дитині про свої почуття у форматі «я - повідомлення»: «Мені важко ходити по підлозі, коли на ньому розкидано стільки іграшок» Або «Мені зараз дуже соромно і неприємно» - у відповідь на дитячу істерику в магазині.

Альтернативи фразі «Тому що я так сказав (а)»

«Але мамо! Чому?». «Тому що я так сказала!!!». Як легко ці слова зриваються з наших уст, коли діти стомлюють нас своїм ниттям і багаторазовими проханнями. Але чи правильно це, чи повинні ми вдаватись до такого безапеляційного «пояснення»?

Уявімо таку ситуацію. Ви живете через дорогу від своїх батьків, і ваші діти постійно бігають у гості до бабусі. Діти люблять відвідувати бабусю, але ви також знаєте, що вони люблять утікати до неї від своїх домашніх обов'язків, люблять її телевізор, а ще всі ті солодощі, якими бабуся пригощає їх, як тільки онуки переступають поріг її дому. Тому, коли діти в мільйонний раз за день питають вас: «Мамо, можна ми сходимо до бабусі?» й чують у відповідь «Ні, не зараз», вони природно реагують «Але чому?» з нотками драматизму в голосі. До цього часу ви вже перебуваєте не в найкращому настрої й відповідаєте їм миттєво: «Тому що я так сказала!».

У чому ж тут проблема?
Чому ми не повинні просто говорити: «Тому, що я так сказав (а)!» І таким чином вирішувати питання? Адже цей метод дуже ефективний, і хіба багато поколінь батьків не використовували його в якості виховного інструменту?

Відповіді на ці запитання можуть дати дослідження в галузі психології розвитку. Психологи класифікують стилі виховання за чотирма категоріями, заснованими на тому, наскільки ми домінантні й вимогливі та наскільки ми зосереджені на спілкуванні, чуйності й заохоченні дітей. Ось ці чотири стилі виховання.

Авторитарний (диктаторський). Характеристики: рівень контролю й вимогливості – високий; рівень спілкування, чуйності й заохочення дітей – низький. Ключова фраза батьків: «Тому що я так сказав (а)».

Авторитетний (демократичний). Характеристики: рівень контролю й вимогливості – високий; рівень спілкування, чуйності й заохочення дітей – високий. Ключова фраза батьків: «Давай вирішимо це разом».

Недбалий (анархічний). Характеристики: рівень контролю й вимогливості – низький; рівень спілкування, чуйності й заохочення дітей – низький. Ключова фраза батьків: «Роби, як знаєш, мені все одно».

Стиль, що передбачає потурання, вседозволеність (анархічний). Характеристики: рівень контролю й вимогливості – низький; рівень спілкування, чуйності й заохочення дітей – високий. Ключова фраза батьків: «Звісно, любий, як скажеш».

Позитивне виховання ставить собі за мету формування демократичних сімей та авторитетних батьків, які ставляться до дітей як до партнерів і виховують їх щасливими, слухняними та врівноваженими людьми. На думку дослідників, хоча не існує універсального й «найкращого» стилю, виховання мусить базуватись на розвитку компетентних дітей з позитивною поведінкою й високою самооцінкою.

Фраза «Тому що я так сказав (а)!», навіть якщо вона вимовляється у стані фрустрації або роздратування, підштовхує нас до авторитарного стилю виховання й не тільки погіршує наші взаємини з дітьми, а й може призвести до того, що діти в результаті виростуть полохливими татривожними, менш упевненими в собі й поганими співрозмовниками.

Отже, що ж можна сказати замість фрази «Тому що я так сказав (а)!»? Ось кілька альтернативних варіантів:

1. «Моя відповідь «Ні». І ось чому...»

Ви можете вважати, що як батьки не зобов'язані пояснювати мотиви своїх рішень, але існує безліч причин, чому все-таки це слід робити. Наші слова дуже важливі для наших дітей.

По-перше, той факт, що ви докладаєте зусиль, щоби пояснити дитині своє рішення, – це ознака високого рівня чуйності й заохочення, який переконує дітей у вашій беззастережній любові до них. Це побічно демонструє дітям, що жодна зайнятість не завадить вам розмовляти з ними й цінувати їх. Якщо ви пояснюєте дітям свою точку зору спокійним тоном навіть у моменти їх крайнього засмучення, вони розуміють це як «мама й тато готові розмовляти зі мною, не дивлячись ні на що, у будь-якій ситуації». Якщо ви приділяєте час і проявляєте терпіння у дрібницях, то діти знають, що ви завжди готові допомогти їм і у великих проблемах. Це сприяє спілкуванню з малюками з раннього віку й допомагає закласти основи ефективної комунікації з ними в майбутньому, коли діти стануть старше.

По-друге, це вчить дітей поваги. Якщо ви берете за правило спілкуватися зі своїми дітьми спокійним голосом (навіть коли вони намагаються довести вас до божевілля) й демонструвати їм свою повагу, ви даєте їм по-справжньому позитивний приклад. Ви показуєте малюкам, як треба ставитися до людей зі свого оточення (й до вас також!) навіть у ситуаціях крайнього роздратування.

По-третє, наші слова допомагають дітям усебічно розвиватись. Дослідники виявили, що діти, які чують менше слів, чують більш різку, сповнену заборон мову, мають менший словниковий запас і менш схильні до діалогу, не розвивають свій інтелектуальний та емоційний потенціал у повній мірі. Це ж дослідження довело, що існує буквально тридцятимільйонний розрив у словах між дітьми, чиї батьки зосереджені на спілкуванні, й тими, чиї батьки цього не роблять. Це не просто величезний розрив у кількості слів, це розрив у стосунках між батьками й дітьми, який негативно впливає на математичні здібності, здатність до просторового сприйняття, наполегливість, саморегуляцію, емпатію й моральність дитини.

І нарешті, пояснення батьками причин своїх рішень знижує кількість негативних реакцій дітей і вчить їх краще повідомляти про свої потреби. Коли ми докладаємо зусиль, щоби пояснити нашим дітям причину відповіді на їх прохання, це створює прецедент і закладає основи культури відкритого спілкування в родині. Тому наступного разу, коли ви попросите дитину вдягти светр у холодну погоду, замість того, щоби просто сказати вам «Ні» або нити «Я не хочу носити светр», ваша дитина може сказати: «Але цей светр такий колючий».

Однак пояснення причин не означає, що діти, як за помахом чарівної палички, стануть погоджуватися з вами. Найчастіше вони будуть повертатись до вас через кожні п'ять хвилин з тим же проханням. Батькам важливо просто прийняти це й не дратуватися. Зберігайте спокій і відповідайте...

2. «За минулі п'ять хвилин нічого не змінилось. Моя відповідь, як і раніше, «Ні». Причина, як і раніше, у тому, що...

Одним з основних принципів позитивного виховання дітей повинна бути послідовність. Тому зберігайте спокійний тон голосу й дайте дитині можливість засвоїти, що доки нічого не зміниться, незмінним залишиться й ваша відповідь. Іноді цього цілком достатньо. Можливо, ваші діти прийдуть до вас із пропозицією: «Якщо ми зробимо домашні завдання та всю нашу роботу, можемо після цього піти до бабусі?».

Якщо у вас більше не залишається причин для заперечень, ви можете сказати: «Так, коли ви впораєтеся з домашніми завданнями й (чітко перерахуйте інші заняття, які дітям необхідно виконати до певного терміну), то зможете піти». Якщо, на ваш погляд, діти не встигнуть зробити домашнє завдання, виконати свої обов'язки, провідати бабусю й повернутись назад до вечері, поясніть їм це.

Але що робити, якщо на цьому історія не закінчується? Що робити, якщо діти ставлять вам те ж запитання знову, всього через кілька хвилин після того, як ви дали їм вичерпні пояснення. Час відповісти так...

3. «Я вже відповів(а) тобі на це запитання. Я що, схожий (а) на людину, яка так швидко змінює власну думку»? (Метод «Спитав – відповіли»)

Деякі батьки ставляться до цього методу позитивного виховання недовірливо, так як він здається трохи незграбним. Суть методу полягає в такому: коли дитина ставить одне й те ж запитання кілька разів поспіль, ви питаєте її: «Ти чула про правило «Спитав – відповіли» (або інакше «Поставив запитання – отримав відповідь»)?». Потім ви промовляєте запитання, яке дитина ставила вам неодноразово, і свою незмінну відповідь на нього. Після цього треба спитати дитину: «Я що, схожий(а) на батька, який так швидко змінює власну думку?».

Слід зазначити, що в цей момент дитина, імовірно, спробує відстоювати свою точку зору, демонструвати не надто приємне обличчя або просто піде. Це нормально. Так само нормально ігнорувати таку реакцію малюка. І, починаючи з цього часу, щоразу, коли ваша дитина підходить до вас і починає вередливо щось випрошувати, все, що ви повинні сказати їй, це «Спитав – відповіли».

Не треба використовувати багато слів після того, як ви чітко пояснили причини вашого рішення, а діти все одно намагаються зламати вас та отримати бажане. Проте, на відміну від фрази: «Тому що я так сказав(а)!», метод «Спитав – відповіли» нагадує дітям, що ви їх вислухали, відповіли на їхнє прохання й пояснили причини своєї відповіді.

Ще один важливий аспект цієї ідеї полягає в тому, що вона переконує дітей, що ви не той батько, який змінює свою думку у відповідь на ниття й вередування. Це відучує дітей від використання негативних методів переконання у своїй правоті, примушуючи їх або вчитися справлятися з емоціями, викликаними невтішними результатами (тим самим розвиваючиемоційний інтелект малюків), або придумувати більш позитивні методи переконання (тим самим покращуючи їх навички спілкування та ведення переговорів).

4. «Я тебе почув(а). Але спочатку ми вчинимо так, тому що…»

Це найкращий варіант. Якщо у вас вольова дитина, пряма відповідь «Ні» на її прохання може не принести бажаних результатів. А такий підхід обережніше й не передбачає слова «Ні», але в той же час він настільки ж непохитний. Ця фраза дає дитині зрозуміти, що авторитет у сім'ї – це ви, але при цьому не применшує значення самого малюка й запевняє його в тому, що ви його слухаєте.

Це чудова можливість спілкуватися з дитиною. Ви знаєте, що вольова дитина любить пристрасно відстоювати власну думку. Скористайтеся цією можливістю, щоб обговорити ваші думки про різні питання й дізнатись, у чому ви згодні один з одним. Це дасть дитині знати, що ви турбуєтеся про її почуття, вам не байдуже, що вона думає. І в той же час ви будуєте міст спілкування з малюком замість того, щоб вести війну інтересів.

Якщо ви не можете досягти угоди, яка задовольняє обох, скажіть дитині щось на зразок: «Давай спочатку спробуємо зробити це так, як я кажу, а якщо не вийде, то ми постараємося втілити одну з твоїх ідей і будемо просто дотримуватись такої черговості, доки не придумаємо те, що задовольнятиме і тебе, й мене!».

І знову ж таки, не забудьте пояснювати причини, чому необхідно в першу чергу робити так, як ви вважаєте за потрібне. Фраза «Тому що я тато (мама)» нічим не краще за слова «Тому що я так сказав(а)», тому придумуйте аргументовані пояснення причин своїх рішень. Якщо у вас немає важливої причини й ви просто вважаєте, що ваш спосіб краще, можливо, прийшов час подумати над цим.

Ще один чудовий підхід до ситуації «Тому, що я так сказав!» полягає в такому...

5. «Я сказав(а): «Ні». Може, ти поясниш мені, чому?»

Нам часом важко відмовляти дітям. Усі батьки хочуть, щоб їхні діти були щасливими. Однак стан перманентного щастя – не найкращий варіант для малюків. Іноді ми повинні казати «Ні!». У нас немає вибору. Однак у цих випадках нам необов'язково бути категоричними до свого «ні».

Намагайтесь казати «ні» м'яко, а потім так само м'яко ставити запитання «Ти знаєш, чому я сказав(а) «ні»?». Ви можете здивуватись відповіді дитини. Якщо малюк знає точно, чому ви сказали «ні», тоді розмова може дійти до логічного завершення, бо дитина розуміє причини вашої відмови. Якщо вона повторює своє прохання, слід скористатись пунктами №№ 2 і 3 цієї статті. Однак бувають випадки, коли наші діти просто не розуміють, чому ми відмовляємо на їх прохання.

Коли дитині із сильною волею спадає щось на думку, батькам буває дуже складно переконати її. Це позитивна якість, але тільки в тому випадку, коли малюк використовує її у правильному напрямку. Проте в іншому випадку з ним буває дуже важко впоратись. Тому, коли вам доводиться казати такій дитині «ні» або просити її зробити те, що вона робити не хоче, намагайтесь пояснити мотиви своїх рішень дуже чітко, щоб дитина зрозуміла їх і ситуація не переросла в конфлікт і протиборство.

Для того щоб запобігти сваркам і зберегти канал відкритого спілкування з дитиною, життєво важливо ставити їй запитання, такі як: «Ти розумієш, чому я сказав(а) «ні»?» або «Ти розумієш, чому ми будемо робити це так, а не інакше?».

6. «Я бачу, що ти не згоден зі мною. Можеш придумати рішення, яке задовольнить і тебе, й мене?»

Це основа позитивного виховання дітей – уміння підтримати свій батьківський авторитет і дати дитині можливість придумати прийнятне рішення, щоб вона розвивала почуттявідповідальності та власної волі, брала участь у своєму вихованні.

Наприклад:

«Я не можу дозволити тобі піти до бабусі. Тобі ще треба виконати домашнє завдання, та й вечеря вже не за горами. Можеш придумати рішення, яке буде прийнятне для нас обох?».

«Мені треба прибрати у твоїй кімнаті, тому що ми виходимо з дому за п'ять хвилин. Я бачу, що ти хочеш пограти ще. Можеш придумати рішення, яке буде прийнятне для нас обох?».

«Я не можу дозволити тобі бити свою сестричку, навіть якщо вона забрала твою іграшку, тому що їй боляче, а в нашій сім'ї ми не робимо один одному боляче. Подумай, як зробити так, щоб усі були задоволені?».

Іноді діти придумують такі рішення, про які ми навіть підозрювати не могли. Важливо просто дати їм шанс.

10 "золотих правил" виховання щасливих дітей

1.Стимулюйте інтелект дитини.

Створивши сприятливі умови, можна підвищити розумовий розвиток дитини . Тому - не гайте часу. Пізніше це зробити набагато важче.

2. Формуйте самоповагу.

Висока самооцінка додає сміливості братися за нове, ризикувати і навіть зазнавши невдачі, все-таки перемагати. Необхідно розвивати в дитини такі здібності, прищеплювати такі навички, котрі б вирізняли її з-поміж інших, викликали б повагу ровесників і дорослих. Діти мають знати , що успіх, майбутній добробут залежить від них самих.

3. Навчіть дитину спілкуватися.

Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички:
• щира любов до батьків дає відчуття захищеності;
• приязне ставлення до навколишніх, не лише до близьких і рідних;
• зовнішня привабливість: одяг, манери;
• можливість спостерігати правильне соціальне спілкування: поведінка батьків, вчителів, ровесників.
• Висока самооцінка, а звідси – впевненість у собі;
• Мати хоча б середній запас слів, вміти підтримувати розмову.

4. Пильнуйте, щоб дитина не стала "залежною" від комп’ютера чи телевізора.

Телевізор, комп’ютер, як злі чаклуни, здатні красти в дитини години, дні й роки . Надмірне сидіння перед телевізором чи комп’ютером гальмує в дітей розвиток мовлення. Діти стають нервовими, миттєво реагують дією, не намагаючись осмислити та обговорити події. Потрібно залучити дітей до занять спортом, музикою, читанням, корисною роботою, тощо.

5. Виховуйте відповідальність і порядність.

Не лише повсякчас пояснюйте, що таке добре, а що – погано, а й закріплюйте гарні звички, карайте за негідні вчинки, тільки не різкою. За приклад дитині має слугувати гідна поведінка батьків, а пізніше ровесників.

6. Навчіть дитину шанувати сім’ю.

Щоб виростити ніжних і люблячих дітей, оточіть їх піклуванням, ласкою з перших днів життя . Діти мають бачити все тільки добре та розуміти "хочу"і "треба".
Любов і повага між членами родини краще за будь-яку лекцію дадуть зрозуміти дитині, що сімейне життя – це,насамперед, рівноправність у стосунках, відповідальність перед коханою людиною, бажання зробити для неї добро, виявляти ніжність та взаємну повагу.

7. У кожної дитини має бути гарний друг.

Друзі, яких виберуть собі ваші діти, впливатимуть на їхні орієнтири й поведінку. Батьки спрямовують і зміцнюють цю дружбу та дбають про якнайширше коло знайомств із ровесниками з благополучних сімей.

8. Будьте вимогливими.

Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються, як правило, у сім’ях, де до них ставлять високі вимоги:дотримуватися порядку у домі, організовувати своє дозвілля, гідно поводитися.
Не будьте тиранами . Запам’ятайте, що відповідальними, розумними й слухняними діти стають не одразу. На це треба витратити роки.

9. Привчайте дитину до праці.

Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Подбайте, щоб вони без примусу набули трудових навичок, заповніть їх життя цікавими і корисними справами, що вимагають певних зусиль на шляху до успіху . Нехай вчаться долати труднощі.

10. Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі.

Нехай все перепробують, вчаться на власних помилках. Беруть участь у сімейних нарадах . Нехай якнайраніше привчаються робити щось для інших, особливо, те, що в них добре виходить.

ЧИ ПОТРІБНИЙ РЕЖИМ ДНЯ ПІД ЧАС КАНІКУЛ?

Під час канікул режим дня змінюється. Дитина пізно лягає спати та пізно прокидається.

Ученими доведено, що упродовж навчального року учні стомлюються та недосипають. І у перший тиждень канікул вони саме відсипаються. З часом втома проходить, але з’являється звичка довго спати. Батьки про це зовсім не хвилюються, забувши, що після канікул потрібно знову дітям прокидатися рано. Налагоджувати режим дня зовсім непросто, тому дотримуватися його влітку дуже важливо.

Батьки не повинні будити малят о шостій ранку. Проте вони мають прокидатися, лягати спати, снідати, обідати і вечеряти приблизно в один і той самий час. Варто слідкувати, щоб сон у дитини відповідав її фізіологічним потребам.

Сон у дітей початкових класів має тривати не менше десяти годин на добу, в учнів середніх і старших класів - не менше дев'яти. Занадто довгий сон так само шкідливий, як і недосип.
Інколи діти не можуть заснути через довший день улітку та пізні сутінки. Проконтролюйте, щоб у кімнаті були щільні штори, а перед сном старайтеся не дивитися телевізор чи грати ігри на комп’ютері. Таке дозвілля може захопити дитину і вона довго не засне.

Дитина пізно лягає, тому що цілий день нічим не займається. Придумайте для дитини якесь цікаве заняття. Ввечері, відчувши приємну втому від активного дня, вона спокійно засне. Це можуть бути ігри на свіжому повітрі, спорт, прибирання у будинку, читання, заняття творчістю, перегляд фільмів і мультфільмів, походи на пляж і на природу.

Дуже добре підтримують розпорядок дня літні дитячі табори. Якщо з якихось причин ви не хочете або не можете відпустити дитину в літній табір, є компромісний варіант: денний табір в межах міста. Такі табори існують при школах, освітніх центрах, центрах вивчення іноземних мов. У першій половині (або навіть більшу частину) дня дитина перебуває в таборі, а потім повертається додому. Перебування в такому таборі допоможе дотримуватися режиму дня влітку.

Дистанційний курс "Готуємо дитину до школи"

Ваша дитина незабаром піде до школи, і ви вже замислюєтеся про те, "як вона там буде" і чи зможе легко засвоювати програму? Що ж, ваше хвилювання зрозуміле. Звісно, ми відправляємо малюка на заняття, щоб його там "навчили всього": і писати, й читати, й рахувати. При цьому нам начебто кажуть, що "початкові знання не потрібні", але... Ви навряд чи забули про те, як самому іноді було не просто наздогнати шкільну програму. Утім, складнощів можна уникнути, якщо дитина пройде підготовчі заняття перед школою.

Зайнятись дошкільною освітою своєї дитини ви можете записавшись на дистанційний курс "Готуємо дитину до школи".

Для роботи ви отримаєте 24 журнали (дванадцять уроків) і два CD. Кожний урок представлений у двох журналах: перший – це інструкція для батьків, а другий – робочий зошит малюка, в якому він буде виконувати практичні вправи. Курс спеціально розроблений для навчання вдома, а значить, ви самі зможете вибирати найбільш зручний час і місце для занять з вашою дитиною. Контролювати та коректувати процес навчання буде викладач, який закріплюється за кожним батьком.

Цей посібник – оптимальний помічник не тільки для прозорливих тат і мам, а і для вихователів, гувернерів і педагогів, які організовують заняття з підготовки до школи і прагнуть досягти в цьому максимального успіху. Завантаживши безкоштовний пробний урок курсу, ви зможете детальніше ознайомитися з методикою навчання й переконатися, що курс вам підходить.

Які навички та вміння отримують діти, пройшовши курс

Отже, готуємо дитину до школи вдома. Вам необхідно виділити для уроків 20–30 хвилин щодня (більше не потрібно!). Курс підготовки до школи – це два журнали: один – для дорослих (план навчання, практичні рекомендації), другий – для дітей (робочий зошит). Крім того, вам пропонуються ігри та вправи для усної роботи. Письмові завдання, які виконуватиме дитина, ви будете відсилати на перевірку своєму особистому викладачу. У разі необхідності ви можете поставити йому запитання та скорегувати ваші дії.

Які ж теми ви освоїте, проходячи дошкільне навчання вдома разом зі своїм маленьким студентом? Назвемо лише деякі з них:

учимось рахувати – порівняння кількості предметів, рахунок від 1 до 5;

лексика – слова, що мають однакове значення, але різне звучання; пошук таких слів у казках; знайомство зі словами, що мають протилежне значення; вправи на вміння підбирати такі слова; переносне значення слів, прості фразеологічні звороти;

вивчення букв; ігри на навчання читанню по складах;

чарівний олівець – перші кроки в малюванні;

природа і ми – планети Сонячної системи; зірки та сузір'я.

Розділ «Як це буде англійською» супроводжується аудіозаписами на CD і дає дитині можливість отримати найпростіші знання іноземної мови.

Про практикуми. Вони побудовані таким чином, що дитині завжди цікаво виконувати завдання. Мотивуємо дітей учитися за допомогою цікавої й вивіреної методики. Наприклад, попросіть малюка допомогти вам сортувати речі для прання... Несподівано? Анітрохи! Нехай розкладе речі на партії: білі речі, рушники, кольорові. А тепер спитайте, чим схожі речі кожної групи. Цікаво, які ознаки назве дитина.

Словом, такі вправи найкращим чином закріплюють у свідомості малюка нове. І це лише один приклад, а подібних завдань у курсі – безліч!

Ваша дитина після закінчення курсу буде впевнено почуватись на шкільних уроках. Пояснює це той факт, що курс підготовки дітей до школи спрямований саме на те, щоб у легкій і доступній формі дати юному учню всі необхідні знання.

Після закінчення навчання дитина отримає свій перший "дорослий" документ – свідоцтво про навчання. Будьте впевнені, ваш малюк стане пишатися своїм першим досягненням на шляху до знань.

ПСИХОЛОГИ РАДЯТЬ:ПІДВИЩУЙТЕ САМООЦІНКУ

ДИТИНИ

Творчість позитивно впливає на психологію дитини.

Як відповідальні батьки ви можете розвивати творчий потенціал вашої дитини за допомогою мотивації. Вішайте її роботи на стінах, вставляйте в рамки або розміщуйте на своїй сторінці в соцмережах.
Якщо дитина робить помилку, нехай учиться на ній. Не покладайте на дитину занадто багато очікувань і надій. Замість того щоби просто забороняти їй щось, м'яко нагадайте про необхідність дотримуватися обережності.

Як навчити дітей не боятись невдач і поразок

Чи не занадто розпещені наші діти? Чи повинні ми хоч іноді дозволяти їм зазнавати невдачі, щоб вони розвивали непохитність характеру? Чи їм просто потрібно більше наполегливості? Відповіді на ці запитання неоднозначні, тому що й ми, люди, – істоти досить непрості.

Страх перед невдачею безпосередньо пов'язаний із самооцінкою людини, а також з її переконаністю у власній цінності як особистості. Учені виявили, що діти вдаються до неймовірних психологічних махінацій, щоб уникнути невдач і не втратити відчуття власної цінності, що, як всі ми знаємо, може призвести до довгострокових негативних наслідків.

На щастя, є дослідження, яке дає поради про те, як допомогти дітям впоратися з почуттям невдачі й допомогти їм реалізувати свій справжній потенціал.

Прийоми, які допомагають нам уникати невдач

Дослідження виявили, що в якості способу захисту своєї самооцінки люди переконують себе й тих, хто їх оточує, у тому, що вони компетентні.

Отже, здатність досягати успіху та якість виконання, необхідна для цієї здатності, мають вирішальне значення для підтримки власної самооцінки. Це особливо актуально в конкурентному середовищі, наприклад, у школі й пізніше на робочому місці. У двох словах, невдача при виконанні чого-небудь означає, що людина не здатна й, отже, не заслуговує на високу оцінку.

Якщо людина не вірить у те, що вона здатна досягти успіху або якщо постійні невдачі підривають у неї цю віру, – ця людина, свідомо чи несвідомо, починає практикуватись або придумувати виправдання для того, щоби підтримати свою самооцінку у власних очах та очах оточення. Чим інтенсивніші докладені зусилля, що не виправдали сподівань, тим важливішим стає механізм відмовок або захисту.

Коли мова йде про боротьбу з невдачами, діти, як правило, діляться на чотири категорії.

1. Діти, орієнтовані на успіх: це діти, які люблять учитися заради навчання й розглядають невдачі як спосіб удосконалення своїх навичок, а не втрату власної цінності як людини. Батьки цих дітей, як правило, хвалять їх за успіхи й дуже рідко засуджують за невдачі.

2. Діти, які надмірно прагнуть успіху: вони уникають невдач, домагаючись успіхів, але для цього їм доводиться докладати дійсно титанічних зусиль, й мотивує їх лише побоювання, що навіть одна єдина невдача підтвердить їх найбільший страх, що вони не ідеальні.

Оскільки їхній страх перед невдачею настільки сильний, а сумніви у власних здібностях дуже великі, такі діти при будь-якій найпершій нагоді заявляють, що не зможуть приділити багато часу підготовці до майбутньої контрольної або тесту, а потім проводять усю ніч за навчанням. Якщо в результаті вони отримують відмінну оцінку, це «показує» всім, що вони виключно талановиті, тому що їхні «здібності» дозволяють їм не докладати жодних зусиль.

3. Діти, що уникають невдач: ці діти не розраховують на успіх, вони просто прагнуть уникати невдач. Вони вважають, що якщо докладуть багато зусиль, але зазнають невдачі, це буде свідчити про їхні низькі здібності й, отже, низьку цінність. Але якщо вони не будуть старатися й зазнають невдачі, це не відіб'ється негативно на їхніх здібностях та їхня цінність не постраждає.

Для того щоб уникати невдач, які можуть бути пов'язані із браком здібностей, вони вдаються до таких хитрощів, як вигадування відмовок (собака порвав мій зошит), затягування, відмова від участі й вибір практично нездійсненних завдань. Проте це може ставити їх у невигідне становище, коли вони зіштовхуються з учителем, який винагороджує й цінує зусилля та карає за їх відсутність. Положення таких учнів стає безвихідним: їм або доводиться робити спробу й зазнавати невдачі, або отримувати покарання.

4. Діти, які змирилися з невдачами: мотивувати таких дітей найскладніше, тому що вони прийняли невдачу, – вони вважають, що їхні постійні невдачі пов'язані з відсутністю здібностей, і тому відмовляються від спроб домогтись успіху й тим самим зберегти свою самооцінку. Будь-який свій успіх ці діти приписують обставинам, їм непідконтрольним, таким як легке завдання, яке дав учитель усьому класу.

Ще два моменти: і ті діти, які уникають невдач, і ті, які миряться з невдачами, зосереджують більше уваги на неакадемічних видах діяльності, в яких вони можуть досягти успіху, таких як спорт чи мистецтво, чи можуть проявляти ризиковану поведінку. А батьки дітей, мотивацією яких є страх перед невдачею, як правило, рідко хвалять дітей за успіхи, але часто карають за невдачі. Це примушує дітей вірити в те, що любов батьків обумовлена їхніми успіхами в навчанні.

Розуміння такого складного процесу, як страх перед невдачами, примушує одних дітей домагатись успіхів у школі, а інших – відмовлятись від будь-яких спроб досягти успіху. При цьому стає зрозумілим, що у важких ситуаціях їм марно казати «Жвавіше берися за справу».

Подолання страху перед невдачами

То що ж можуть зробити батьки, щоб допомогти своїм дітям стати орієнтованими на успіх, а не на поразку? На це запитання немає простих відповідей, і не всі поради, засновані на результатах досліджень і запропоновані нижче, виявляться корисними для всіх дітей. Батькам важливо знати свою дитину та вміти чітко визначати, коли вона починає демонструвати поведінку, орієнтовану на невдачу.

1. Підкреслюйте важливість зусиль, а не здібностей. Завдяки дослідженням у галузірізних типів мислення батьки почали надавати більше значення зусиллям дітей, ніж їх уродженим здібностям. Особливо важливо, щоб зусилля цінували не тільки батьки, а й викладачі від старших класів школи до університету, бо дослідження показують, що чим старше стають діти, тим сильніше вони починають цінувати здібності, а не результат.

Один зі способів заохочувати зусилля полягає в установленні з дітьми особливого зворотного зв'язку, такого зв'язку, який визнає й дає високу оцінку їхнім зусиллям. Дослідження довели, що діти, які мають позитивний зворотний зв'язок, не тільки більш мотивовані домогтись успіху, а й вірять у те, що вони здатні його досягти. Однак треба бути обережним і не казати дітям про те, що вони повинні більше старатись, коли вони зазнають невдачі, особливо якщо на досягнення успіху ними було витрачено багато зусиль. В іншому випадку вони можуть почати сумніватись у своїх здібностях, уникати невдач або миритися з ними.

2. Допомагайте дітям учитися ставитись до самих себе зі співчуттям тоді, коли вони зазнають невдачі. Учені вважають, що в основі страху перед невдачами лежить боротьба між адекватною самооцінкою та здатністю бачити себе такими, якими ми є насправді. І тутсамоспівчуття може бути корисним.

Для того щоб самоспівчуття було ефективним, ми в першу чергу повинні усвідомити, що наша справжня цінність полягає в первісному досвіді істоти, яка мислить, її почуттях та сприйнятті. Інакше кажучи, замість того, щоб обумовлювати нашу цінність такими категоріями, як успіх у навчанні або зовнішність, ми повинні цінувати себе вже тільки за те, що ми люди, і повинні розуміти, що невдачі є частиною людського досвіду.

Так нам стає легше стати милосердним до себе, коли ми зазнаємо невдачі. Замість того щоб докоряти собі за неідеальні результати в чому-небудь, наприклад, у навчанні, як роблять діти, які надмірно прагнуть успіху, ми можемо практикувати доброзичливий і співчутливий внутрішній діалог. Нам стане легше реалістично дивитись на те, що стало причиною невдачі, а потім комфортніше міркувати про те, що можна зробити, щоби покращити результат наступного разу.

Учені виявили, що люди, які ставляться до самих себе зі співчуттям, швидше відновлюються після невдач і охочіше пробують щось нове – в основному тому, що знають, що їм не доведеться вислуховувати потоки критики від самих себе у випадку, якщо вони зазнають невдачі.

3. Підтримуйте добрі стосунки з дітьми. Це особливо важливо для тих дітей, які уникають невдач або миряться з ними. Дослідження довели, що діти відчувають мотивацію докладати максимум зусиль, коли батьки або вчителі, до яких вони відчувають почуття прихильності, високо цінують виконання шкільних завдань. Дослідження доводять і той факт, що діти стають менш мотивованими, коли, на їхню думку, учителі або батьки не звертають на них уваги.

І остання порада фахівців: важливо розмовляти з дітьми про те, яким чином страх перед невдачами може впливати на їхнє життя. Доведено, що випускників школи переповнює почуття подяки за таку інформацію, бо вона допомагає їм контролювати своє ставлення й підхід до шкільних занять.

Прийоми, які допомагають нам уникати невдач

Коли мова йде про боротьбу з невдачами, діти, як правило, діляться на чотири категорії.

Подолання страху перед невдачами

Завдання дітям для навчання відповідальності

Багато дітей сьогодні живуть життям прав – їхні домашні обов'язки не позначені й, відповідно, про їх виконання не питають. Здебільшого це відбувається тому, що батькам іноді набагато легше зробити роботу самим, особливо тоді, коли вони хочуть зробити її правильно (тобто так, як уважають за потрібне). Батьки втомлюються від умовлянь, вимог і погроз. І, замість того щоб учити дітей відповідальності, вони миряться навіть з половинчастими зусиллями, задовольняючись тим, що їхні малюки принаймні хоч щось роблять. Ось і виходить, що навіть якщо в дітей украй мало домашніх обов'язків, вони можуть скаржитися, що знаходяться мало не в рабстві в порівнянні з безтурботним життям своїх друзів.

Виховання дітей, що мають одні лише права

Коли ми робимо всю роботу й вирішуємо проблеми замість наших дітей, наші дії свідчать про те, що вони не здатні робити це самостійно. Так, коли їхня кімната стає не просто брудною, а захаращеною, ми закочуємо рукава й наводимо порядок, побічно підтверджуючи це посилання: «Вони не можуть зробити це самі». Коли ми перемо, виконуємо всю роботу й готуємо їжу, то продовжуємо мовчки стверджувати, що вони не здатні робити свою частину роботи. Ми ставимось до дітей, як до гостей, які затримались у нашому домі надовго.

Коли вони щось розливають і починають гірко плакати, ми поспішаємо їм на допомогу, даючи зрозуміти, що вони не несуть відповідальності за прибирання безладу, який самі ж улаштували. І коли домашнє завдання здається дітям непосильним, ми пропонуємо свою допомогу замість того, щоб дати їм зрозуміти, що в житті іноді бувають труднощі, з якими треба вчитися справлятись.

Міняємо підхід до виховання

Для того щоби почати боротися зі вседозволеністю, такою очевидною в сучасному суспільстві, треба покладати на маленьких дітей відповідальність за їхні дії, їхню власність, їхній дім. Коли ми покладаємо на дітей відповідальність за їхні вчинки, навіть якщо це призводить до незручної, іноді болючої взаємодії з ними, ми виховуємо відповідальних людей. Багато батьків не з чуток знають, яким складним може стати виконання цього завдання, особливо коли в сім'ї росте вольова дитина з чудовими ораторськими здібностями!

Труднощі, виражені в емоційному протиборстві, можуть виникати вже із самого початку, коли ви вперше попросите свою п'ятирічну доньку привести в порядок її кімнату, і не зникнуть у підлітковому віці. Реакції дитини на ваші невинні прохання, наприклад, повісити свій рушник, можуть набути навіть такої форми, як: «Ти дуже зла! Я ненавиджу тебе!».

Іноді вам буде здаватися, що набагато простіше було б уникнути цих битв, але важливо пам'ятати: якщо ви любите своїх дітей, необхідно продовжувати докладати зусиль й виховувати їх відповідальними людьми, затребуваними в сучасному світі.

Отже, як виховати дітей відповідальними людьми, а не тими, яким усі щось винні? Це вимагає від нас, батьків, цілеспрямованих зусиль. Зміни можуть здаватись важкими, але ми на них здатні. Ось п'ятдесят простих завдань, які можна використовувати для виховання в дітей почуття відповідальності в будь-якому віці.

Домашня робота/завдання, які посильні дітям ясельного віку

1. Вимикати світло, коли дитина виходить з кімнати (для цього може знадобитися стільчик, поставлений у потрібне місце).
2. Вішати рушник після прийняття ванни. (Для цього простіше використовувати гачок, а не поперечину.)
3. Прибирати іграшки після гри. (Приготуйте побільше шухляд для зберігання іграшок і легкий доступ до них.)
4. Дякувати вихователям, лікарям, няням, офіціантам і навіть листоноші щоразу, коли дитина зустрічається з ними.
5. Відносити тарілки в мийку після їжі. (Підіть далі й попросіть дитину складати її посуд у посудомийну машину, якщо така є.)
6. Коли дитина щось розливає, дайте їй рушник або ганчірку й допоможіть витерти калюжу.

Домашня робота/завдання, які посильні дітям дошкільного віку

1. Накривати на стіл.
2. Споліскувати раковину після чистки зубів.
3. Вимикати всюди світло, коли сім'я виходить з дому.
4. Годувати домашніх улюбленців.
5. Прибирати у своїй кімнаті.
6. Витирати пил у своїй кімнаті.
7. Відчиняти та притримувати двері для інших людей.

Домашня робота/завдання, які посильні дітям віком 6–11-ти років

1. Мити вікна й дзеркала (задля безпеки краще це робити простою водою.)
2. Відносити й сортувати одяг для прання. Складати одяг після прання.
3. Чемно відповідати на телефонні дзвінки та приймати повідомлення.
4. Завантажувати посудомийну машину.
5. Вигулювати собаку та/або чистити лоток тварини.
6. Пилососити кімнату.
7. Прибирати у своїй шафі.
8. Допомагати приготувати вечерю (старші діти можуть навчитись готувати самостійно).
9. Упаковувати їжу у школу й готувати собі сніданок.
10. Супроводжувати батьків у кабіну для голосування, щоби спостерігати за процесом.
11. Допомагати батькам купувати/створювати подарунки для вчителів, няні тощо.
12. Робити щось приємне для тих людей, хто страждає від хвороби або переживає втрату.
13. Чистити заднє сидіння автомобіля.
14. Брати відповідальність за домашнє завдання.
15. Телефонувати бабусі, дідусеві, друзям тощо.
16. Робити замовлення в ресторані.
17. Отримати власний членський квиток у бібліотеку й нести відповідальність за своєчасне повернення книг.
18. За необхідності при купівлі необхідного звертатись по допомогу до працівника магазину.

Домашня робота/завдання, які посильні дітям віком 12-ти років і старше

1. Періодично записувати показники лічильників.
2. Придумати подарунок для тренера, учителя тощо.
3. Фарбувати стіни у спальні й переставляти меблі.
4. Доглядати за власним городом. (Навіть якщо це тільки горщик або коробка на підвіконні!)
5. Придумувати запрошення та планувати прийом гостей.
6. Планувати й готувати вечерю один раз на місяць (або один раз на тиждень).
7. Вибрати благодійну організацію й жертвувати їй частину своїх грошей.
8. Мити підлогу.
9. Складати й подавати скаргу, якщо є претензії до якості придбаного товару або послуги.
10. Зняти відео «Один день із життя родини». (Чудовий подарунок на свято!)
11. Пришивати ґудзики.
12. Написати лист родичам або виборному депутату.
13. Приймати рішення про розмір чайових у ресторані.
14. Складати бюджет святкових покупок.
15. Мити машину й заправляти бак бензином.
16. Замовляти доставку їжі додому й оплачувати її (давати чайові кур'єру).
17. Допомагати в якості волонтера у благодійних організаціях.
18. Чистити туалет щотижня.
19. Замінювати перегорілі лампочки.

Навіть якщо якісь пункти запропонованих списків будуть важкими для виконання, постарайтеся, щоб ваші діти все одно навчились їх виконувати. Вірте в них, діти здатні здивувати вас і навіть самих себе.

Учительське життя

Меню блогу

Для вас,батьки